Культурні кордони – зона спілкування чи роз’єднаності? В випадку з росією – друге. Цей кордон щодня міцнішає, та у всього є свій зворотній бік. Протиставлячи себе вражому, культура неминуче спрощується. Вона висуває вперед свої символи та ознаки власної індивідуальності. Стає більш жорсткою: агресивною, плакатною. Врешті місце витонченості і таланту займає поза та жест.
Це природньо. В спрощенні будь-якій культурі легше захищатись. А жорсткою вона стає тому, що тільки таким чином культура під натиском може зберегти себе. Як писала Ліна Костенко: «Ореол та аура – це дуже тонка матерія. Це не панцир і не щит, але тим не менш, нації, що мають ауру, нажиту сторіччями, захищені надійніше».
В ідеальному світі кордон має бути виключно зоною спілкування. Бо культура – це і є спілкування, діалог. Але тільки там, де для нього ще залишилось місце. Замість цього буде стіна. Свій кордон ми знайдемо, та розмиємо його в іншому місці. Його розмиють хвилі Дніпра. Сьогоднішня мета – зберегти.
Тому заради українських Вергіліїв майбутнього: «Русский военный корабль, иди на хуй».
ЛУНА. Пелікан. Написано в день затоплення крейсеру «Москва».
