Віктор, ви - великий патріот і завжди підтримуєте національні ідеї єдності нашої держави. Розкажіть про свою колекцію української символіки.
- Цифрами оперувати не буду, бо інвентаризації всіх українських речей я не проводив (сміється), але колекція вже дійсно назбиралася. Цього року до 10-річчя гурту ми випустили фірмові українські прапори з символікою туру «ТІК. Люби ти Україну!». Багато цих прапорів, які об’їздили з нами кілька десятків міст, зараз передані у бойові підрозділи до хлопців, що захищають країну на сході: у 25-ту, 79-ту, 81-шу та 93-тю бригади. Окремий прапор, який возили з собою у турі в США й Канаді, як і обіцяли, я передав своєму другові з позивним «Зіка», який служить в артдивізіоні 93-ї бригади. А хлопці натомість передали нам свої прапори, які зберігаємо на репетиційній базі гурту, де вже утворився імпровізований музей всіх подарунків від шанувальників і друзів.
У своїй власній машині я теж маю багато символіки, зокрема, патріотичних браслетиків, що зараз дуже популярні. Їх плете моя донька, а під час туру майже у кожному місті презентували шанувальники. Цього року взагалі майже всі подарунки від фанів - патріотичні: у Херсоні та Миколаєві дітки виносили на сцену м’які синьо-жовті подушечки у вигляді сердець, а у Харкові фан-клуб нам передав прапор із символічним написом: «Схід і Захід разом!». Національна символіка сьогодні популярна і це дуже тішить, бо нарешті громадяни почали гордитися, що є українцями.
Недавно ви відсвяткували великим туром десятиріччя з дня заснування гурту. Розкажіть, як ви змінилися за ці 10 років.
- О-о-о, змін безліч! У мене от волосся повипадало, хоча 10 років тому ще чубчик був (сміється). А якщо серйозно, то за цей час наш гурт провів сім масштабних всеукраїнських турів, випустив чотири альбоми, зняв більше десятка кліпів, а найголовніше - знайшов свою вірну і найкращу аудиторію. Ми щасливі, що щороку з гастрольним туром проїжджаємо всі великі міста України - і кожного разу ці зустрічі проходять із аншлагами, дуже весело, драйвово і щиро. Крім того, з кожним роком географія наших гастролей розширюється виступами у країнах Європи і Північної Америки. Ми із задоволенням виступали в Греції, Болгарії, Польщі, Білорусі, Німеччині, Австрії, а цього року в рамках ювілейного туру «Люби ти Україну!» з гастролями відвідали 12 легендарних міст США і Канади. Раді, що за ці 10 років багато чого змогли реалізувати, а в арсеналі є ще багато цікавих задумів та ідей. Гурт «ТІК» живе - і це найголовніше!
У рамках туру ви дали концерти у 33 містах України, а також 6 містах США і 6 містах Канади. Чим відрізняється український глядач від закордонного?
- Нашому гурту пощастило, бо наша публіка скрізь чудова. Насправді я ніколи не розділяв глядачів на українських чи закордонних. Ми - артисти і наша задача - виконувати свою роботу якісно і щиро. Люди це відчувають, тож на концертах, де б вони не проходили - на Сході чи Заході України, у сусідніх Польщі та Білорусі, країнах Західної Європи чи далеко за океаном - всюди нас приймають дуже тепло і щиро. Та енергетика, яку на концертах отримуємо від публіки, неймовірно потужна і сильна. Нерідко бувало, що ми виступали за тисячі кілометрів від рідного дому, але у залі відчували настільки прекрасну українську атмосферу, що часто забували про те, де знаходимося: вдома чи на території іншої держави. В США й Канаді відчуття були саме такими.
Заключний концерт відбувся у вашому рідному місті Вінниця. Ви спеціально так складали маршрут, щоб завершити тур на рідній землі?
- Так, це було спеціально. Адже саме з Вінниці розпочиналася наша історія, саме тут я і значна частина нашого гурту продовжуємо жити, саме тут знаходиться наша репетиційна база, де ми втілюємо в життя наступні ідеї та задуми. Хотілося завершити ювілейний тур, присвячений 10-річчю творчої діяльності, саме у місті, де все розпочиналося.
Вітаємо з виходом нового альбому «Люби ти Україну!». Плануєте гучну презентацію?
- Дякую за вітання. Для нас альбом «Люби ти Україну!» - четвертий по рахунку і символічно з’явився на світ через чотири роки з дня виходу попереднього «Весільного альбому». Коли новий альбом вийшов, ми саме мали насичений гастрольний тур в Україні, США та Канаді, тож часу для презентації, чесно кажучи, зовсім не було. Але найближчим часом ми обов’язково виправимося і презентуємо платівку в Україні. Для нас вона особлива тим, що окрім 11 пісень порадує шанувальників ще 6 кліпами та повною відеоверсією нашого ювілейного концерту в Палаці Спорту. Новий альбом «Люби ти Україну!» - це наші емоції, наші зізнання в коханні, наша щирість. Це наше присвячення любій Україні і шанувальникам. Це наша спільна перемога!
Хто є автором ваших композицій?
- Пісні пишу я, але під час репетицій, коли пісня відточується до стану, коли її вже можна включати до концертної програми, активно долучаються й інші учасники гурту. Якщо у когось виникає цікава ідея, я завжди з радістю її розглядаю. Ревнощів і заздрощів у нашому гурті немає! (сміється)
Коли вийде у світ ваша авторська книга?
- Збірник поезії «Без звуку» буде цього року. Точні дати, чесно кажучи, вже боюся називати, бо ми планували видати книгу ще у січні, але обставини і події весь час так складаються, що вихід постійно переноситься. Так що тепер я вирішив про книгу говорити лише тоді, коли вона нарешті вийде. Вже й сам зачекався, але, на жаль, не все у житті залежить від наших бажань.
Ви записали колискову «Тане вечір», а під які колискові засинають ваші діти?
- Коли мені запропонували доєднатися до благодійного проекту «Колискова для майбутнього», я ні хвилини не вагався. По-перше, це цікаво, що колискові співали татусі, а не мами, що, до речі, дуже правильно: були навіть такі дослідження, які довели, що, перебуваючи в утробі матері, дитина найперше чує саме низькі частоти батькового голосу. А, по-друге, дуже важливо, що диски із записами колискових організатори безкоштовно розповсюджують у дитячих притулках та спеціалізованих закладах, де проходять реабілітацію діти, що постраждали внаслідок воєнних дій. Сам я знаю не так багато колискових. Мої власні дітки зростали, коли вже існував гурт «ТІК», тож саме пісні нашого гурту діти чули найчастіше і любили їх більше за інші. Коли були меншими, дочка найкраще засинала під «Білі троянди», а син - під «Свєту». Зараз наш репертуар трішки змінився, але улюбленою колисковою все одно залишається тато (сміється). Тепер коли вкладаю дітей спати, замість пісень частіше читаю їм казки, разом ми обговорюємо, як пройшов день, і вигадуємо якісь історії. З-поміж казок улюбленим хітом у мого Данила залишається «Колобок», а у Єви - «Дикі лебеді» Андерсена.
1 вересня особисто відвели дітей у школу?
- Звісно. Цього року моя дочка Єва пішла у перший клас - цю подію я пропустити не міг, тож заздалегідь потурбувався, щоб у цей день не було ніяких концертів і зустрічей. Щасливий, що у ці миті, які для кожного запам’ятовуються на все життя, я був поруч. Хоч мали можливість віддати дочку в елітну приватну школу, але з дружиною ми вирішили, що вона піде у звичайну вінницьку школу з поглибленим вивченням англійської мови. Я проти того, аби дітям створювалися рафіновані умови, адже все одно рано чи пізно дитина вийде на вулицю і побачить, що світ не досконалий. Для мене важливо, щоб діти не були відірвані від суспільства і адекватно оцінювали навколишній світ. У садочок дочка теж ходила звичайний, адже, як на мене, дитині украй важливо зростати в колективі, самостійно вчитися знаходити у ньому своє місце. Тепер у той же садочок ходить син. І мені приємно, що коли Єва і Даня приходять у свої групи, до них відразу підбігають друзі. Це свідчить, що діти вміють знаходити спільну мову з однолітками, проявляють лідерські якості, іншим з ними цікаво.
Ви - зразковий тато, чудовий сім'янин, а чи є у вас обов'язки по домашньому побуту?
- У нашій родині взагалі ні в кого ніяких «обов’язків» немає. З дружиною ми з самого початку вирішили відмовитися від розподілу обов’язків на чоловічі й жіночі. Ми все намагаємося робити разом і в задоволення. Тому, напевно, глобальних сварок за сім років спільного життя у нас не було, бо питання про те, хто зобов’язаний відводити дітей у садочок, виносити сміття чи вмикати пральну машину, ніколи не постає. Якщо в дружини немає бажання готувати, я ніколи не буду змушувати її це робити. Так само чинить і вона по відношенню до мене. Втім, хатньої праці я не боюся. Вмію робити все, що належить чоловікові. Покласти плитку чи ламінат, повісити люстру чи замінити сантехніку - для мене не проблема. А особливе задоволення мені приносить садок, який сам посадив. Дуже люблю наводити там лад: обрізати зайві гілки, косити газон, збирати урожай - це заняття для мене є найкращим антидепресантом. У моменти, коли долають невтішні думки і світ сприймаєш у похмурих тонах, я поринаю у фізичну працю, яка швидко дозволяє переключитися і упорядкувати думки.
