До Дня Незалежності український дизайнер Андре Тан підготував соціальний проєкт «Війна не має статі», щоби показати відвагу звичайної української жінки.
Героїнями спецпроєкту стали сім жінок, які продовжують втримувати на своїх плечах критичну інфраструктуру країни в тилу, поки наші захисники боронять державу від загарбника на фронті. Вчителька молодших класів, волонтерка, працівниця ЖКХ, фельдшер-рятувальник, працівниця поліції, психологиня, полковниця ДСНС — всі вони роблять свою справу та працюють на нашу спільну перемогу, дивуючи мужністю та стійкістю. Андре Тан та його команда влаштували для обраних героїнь один день з довоєнного життя. Придумали образи та мейкап, що підкреслюють їхню жіночність та вроду, організували прогулянку визначними місцями столиці (Золоті ворота, Софійський собор, Андріївський узвіз, Пейзажна алея, Контрактова площа, Батьківщина-мати) та поспілкувались з ними про те, як почалась війна і що змінила та як вони живуть зараз.
Метою проєкту, як пояснює Андре Тан, було продемонструвати, які наші жінки красиві, ніжні та тендінтні, але в той же час надзвичайно сильні — і продовжують працювати на рівні з чоловіками, заради вищої мети та спільного майбутнього. «Всім відомо, що українки — найкрасивіші жінки на планеті. А після 24-го лютого увесь світ дізнався, що ми ще й найсміливіша нація, яка гідно відбиває атаки так званої «другої армії світу» і впевнено крокує до перемоги. В проєкті «Війна не має статі» мені хотілося продемонструвати й інший, «неочевидний фронт», який особисто я бачу кожен день. Простих українських жінок, їхню незламність, щоденний героїзм, з яким вони продовжують виходити на роботу і тим самим роблять можливим функціонування нашої держави в тилу».
Ось що розповідає одна з героїнь проєкту — Христина Прокопчук, старший лейтенант поліції: «Я прокинулась, як і більшість українців, 24-го від вибуху, на телефон надійшло повідомлення про бойову тривогу і термінові збори. Отримала зброю і спецзасоби, спочатку забезпечувала безпеку на блокпостах. З 24-го, звісно, постійно на роботі та ні разу не покинула Київ. Деколи було лячно, особливо на початку, коли надходило багато повідомлень про ДРГ в столиці. Але, не зважаючи на це, на тяжкий характер та перебіг самої війни, я відчуваю, як вона зміцнила наш колектив та наше суспільство в цілому. Всі ми зараз як одне ціле, як одна особа, вкладаємось у нашу перемогу і обов'язково переможемо — я це точно знаю».
